Рецензія №2040

2010)
Відкопав зі списку до вторгнення за Крістіаном Бейлом (переграє на початку, але поступово вирівнює це у процесі).
Байопік (за співпадінням другий поспіль після "народу проти Ларрі Флінта) про боксера Міккі Уорда лишає достатньо суперечливе враження. Дивно й незграбно виглядають комедійні елементи на початку. Режисура достатньо сумбурна - то забагато сімейних розборок, то якійсь різкий стрибок до несподіваних спортивних перемог. Як на мене, малувато уваги приділено власне тренуванням та поразкам. І особисто сподівався на демонстрацію трилогії з Артуро Гатті, але нажаль вирішили завершити шлях екранізації на мажорній ноті.
При всьому позитивному ставленні до Марка Уолберга тут його звинувачення у дерев'яності працюють. Хоча може для такого боксера це і доречно. Вражає (в поганому сенсі) фільм демонстрацією безкомпромісного й агресивного, майже "повісткового" (попри вихід на екрани раніше цього тренду) матріархату в дії. Спрямовує оцінку до позитивної враження, що ближче до середини режисер ніби вирішує припинити байдикувати/клеїти дурня (аналогічно до відображеного Діккі Еклунда) і розвиває сімейну драму. Але більшість її учасників лишаються суперечливими. Цікаво, наскільки це відповідає дійсності. 7/10