Рецензія №2036

2001)
О, давно чув. Може бачив ще у прокаті VHS першої половини нульових. Мою увагу привернув зловісний постер у червоному. Тоді я ще не чув про Снуп Дога й не мав жодного дисонансу стосовно його чілового стилю з лютим антагоністом жахів.
Можливо, назву й не варто було перекладати, а залишити як Боунс. Бо це прізвище месника. Хоча й прокатний варіант має право на існування - у сукупності з обкладинкою налаштовує певним чином. Розтрощені рейтинги підготували мене до трешаку, і глядацьки отримав що хотів. Літри низькосортної надто світлої червоної фарби - сплетер. Періодична тупість поведінки жертв і значна їх цифра - слешер. Водночас наявність королеви жанру Пем Грієр (ще з більшими принадами, але нажаль її вважали застарою для розкриття теми ще у Джекі Браун), милі флешбеки у 70ті з афро, періодичні спроби обговорення чорних проблем і спільноти - блексплойтейшен. Шоколадні красуні як на підбір. Мені сподобалися періодичні "oh shit!" Крізь переклад. Першу годину історія розгойдується потрохи й у заключну половину починається "м'ясо". Нажаль, в середині незначна просадка. Зловісний і гострий фінал (тут мені перегукнулося із Джиперс Кріперс того ж року). З відсиланнь пригадали Шафт. Ідея поступового воскресіння з мертвих нарощуванням тканин змусила згадати перезавантаження Мумії межі тисячоліть. 6/10