Рецензія №2030

Р.е.д. (2010)
Перша частина дилогії маринувалась у списку ледь не з часів її виходу на екрани.
І в принципі непогано вийшло, може й очікування перевищило. Екранізація коміксу ДС майже спочатку тягне реалізм ледь не на землі супергероїки. Але будемо відвертими, таке неодноразово траплялося й у класичних бойовиках 80х та 90х. А коли в головній ролі така легенда, як Брюс Уілліс, явище зашкалюючої крутизни його героя (що не цурається методів із префіксом анті -) сприймається належним чином і викликає довіру. Комедійна частка стрічки вправно дає розповіді легкий тон: цинічний чорний гумор запишемо в плюс і перегинання у райдужне сприйняття лютих речей до мінусу. Деякі рішення екшену навіть правдоподібні попри щільність, а інші з усією надзвичайністю максимально видовищні. Маячні в сюжеті достатньо, хоча ідеальний помірно жвавий темп розповіді та легкість перегляду її переважує. Силу силенну харизми несе команда старих у особах Моргана Фрімена, Джона Малковича, Гелен Мірен та Брайана Кокса. Одна з перших великих появ Карла Урбана. Сцена з перестрілкою в дусі фільмів про коубоїв дещо вибивається з динаміки, проте як художній прийом файна.
Окрема тема - переклад назви. Який зробити майже нереально. В оригіналі акронім розшифровується retired, extremely dangerous (переклали літературно надзвичайно небезпечний дідусь). Вірніше було би пенсіонер, але абревіатура пнн якось не звучить. Через це мабуть і лишили як в оригіналі, бо слово звучне.
Дуже певні, якщо навіть не суворі 7/10