Рецензія №2006

Малголланд під. (2001)
Фільм-загадка. Мабуть, найбільший вибух мозку з часів значно прямолінійнішого Бійцівського клубу. З іншого боку, добрий приклад, як знімати кіно про зйомки його ж. Маестро Девід Лінч (знайомство у мами пройшло погано, в мене добре як зі сценаристом) спромігся вплутати у цілком переважно похмурий трилер (аж до тегу "постнуар") 'елементи комедії. І як на мене, підколоти колегу. Чимось режисер у виконанні Джастіна Теру схожий на Вуді Аллена. Наомі Уоттс на повну грає, Лаура Херрінг трохи відстає (проте переважає зовнішньо, зокрема завдяки красивішим/бо більшим цицькам). Робота гримерів та візажистів окремої уваги варта - дуже яскраво вийшло (дивно навіть, що номінація Оскару не за неї). Зі знайомих акторів Марк Пеллегріно з великого Лебовськи (цього разу ще типовіший горлоріз) та фактурний наставлювач рогів Біллі Рей Сайрус (радше знайомий у якості кантрі-музиканта). Є деякі посилання. І на бульвар Сансет як однойменну стрічку, і на Ріту Гейуорт (постер фільму Гільда, і загалом історія смерті акторки Дженніфер Сайм схожа з головною героїнею). Окулярник схожий на Джонні Ноксвілла. Мабуть, зачіска. 8/10