Рецензія №1989

Або конвоїр. Шлях до цього французького фільму торився через новинки.. спочатку я почув рекомендацію Перекладача Гая Річі (2023). І подивився, що я пропустив за цим режисером до цього. Між ним та славетно відомими Джентльменами (2019) був Гнів людський зі Стетхемом, що мене зацікавив. Який і виявився рімейком головної теми цієї рецензії..
Кіно виповнилося сповненим протиріч. З одного боку, неповторний колорит Франції з її фірмовими легкими діалогами. З іншого - загалом похмурий настрій та саспенс трілеру. Атмосфера тихого божевілля протагоніста у добрих традиціях Таксиста. Проблема у деякому відчутті незавершенності, що періодично з'являлося на протязі перегляду. Натяки на романтичні лінії? Були і нерозвинені. Логіку періодично було важкувато вловити. До плюсів - безумовно високий рівень реалізму (один із найвищих у кіно і вже вдруге поряд бачу в цій країні поруч із По цигарки, хоча пару моментів були все одно не зовсім зрозумілі). Сюжет хоча в цілому скоріше рівний, але не позбавлений сумбуру. Акторська гра виконавця головної ролі Альбера Дюпонтеля на вельми високому рівні. На другому плані найбільш харизматичний і заслуговує на згадку старий Франсуа Берлеан, відомий також за франшизою Перевізник. Ще один плюс, як на мене - нетипово похмурий фінал. Динаміка нерівномірна. Більшість хронометражу - повільне нагнітання і дуже щільний екшен ближче до завершення. І дивна майже комедійна сцена в титрах, що пішла дещо всупереч із переданим раніше настроєм. 7/10.