Рецензія №1988

Онг Бак: Боєць муай-тай (2003)
Чому я раніше навіть не чув про цей фільм? Річ мабуть у потужностях промоушену Таїланду та скромному голівудськими мірками бюджету в 1 100 000 $. Але режисер Пратія Пінкаю вичавив з цього кожен цент у кращому розумінні цього виразу..
Так, в загально кінематографічному сенсі ми вже бачили подібне. Виконавець головної ролі Тоні Джаа (який зняв продовження стрічки та дійшов потім Америки у сікуелах Форсажу та Нестримних) зростав на фільмах про бойові мистецтва з Брюсом Лі, Джекі Чаном, навіть і Джетом Лі, надихаючись на подібну кар'єру. У другого з них він і запозичив легкий стиль, винахідливість у використанні оточуючих предметів, особисте виконання акробатичних трюків і екстремально високу динаміку. Ба більше - вдалий тандем із харизматичним Петчайем Вонгокамлао мені нагадав аналог Джекі-Само Гун (теж пластичний, незважаючи на важку статуру). Але хто знімав художні фільми саме про муай-тай? Можна пригадати Кривавий спорт із Ван-Даммом. Але все ж це більше про кікбоксинг. Не пам'ятаю там роботи колінами та ліктями, а тут - предостатньо! Реалістичність пару разів заходить на територію індійського кіно, але довго там не затримується, тому не надто псує простий і зрозумілий сюжет. Добряча робота західного композитора Гаррі Грегсона з великим списком популярних кіноробіт, що створює напругу та хітовий хіп-хоп у кінцевих титрах. Ну і звісно колоритні східні лиходії, один вочевидь під впливом кращих традицій Боло Єна. Видовищно! Не зовсім типовий для європейського глядача фінал. Рекомендацію від батька отримав. 7/10