Рецензія №1970

Письменникові Террі Пратчетту не те щоби таланило на відомі перенесення своїх творів на екран. Але рано чи пізно це мало з'явитися.. ма запропонувала подивитися разом.
Мультиплікаційний фільм окрім безпосередньо екранізації має чимало інших посилань (можливо - а точніше Гугл підтвердив мою здогадку), властивих книзі-першоджерелу. Це і легенда про щурячого короля, і про флейтиста із Гамельна, а частка розв'язки відсилає глядачів до Гензель і Гретель. Графічний стиль і тема щурів (або пацюків - трохи у них заплутався) нагадують Рататуя, хоча кількості та щільності зубів рудого кота-протагоніста позаздрив би й Чеширський Льюїса Керрола. Вибір починався з Гарфілда, тому мабуть і прийшов до зовнішньо подібного до нього персонажа. Оригінальний каст озвучування трохи дивує Девідом Тьюлісом як центральним лиходієм. А от Г'ю Лорі прекрасно пасує до свого персонажа за вайбом. Маленьким відкриттям вік став Емілії Кларк і Джемми Артертон, персонажів яких я переплутав. Через типаж вважав, що друга старше. 8/10