Рецензія №1933

Спочатку випадково подивилася по телебаченню бабця і засвітила мені з мамою спойлер завершення, а я вирішив її наздогнати..
Раніше невідомий мені режисер і оператор Еріксон Кор зняв дуже красивий історико-пригодницький фільм про великі перегони милосердя 1925 року в сучасній за обробкою кольору манері. Допомогли йому відобразити жорстоку природу безжально суворої Аляски видатний лиходій кінематографу Віллем Дефо (дещо старший за свого персонажа, проте і не знаю, хто би сучасний впорався краще) і пес Дизель у ролі собаки, що був названий на честь японського адмірала перемоги над російською імперією. Ніколсон Джуліанн, що виглядала старше за свій вік (логічно за таких температур - можливо їй навіть пігментації шкіри додали), втілила жінку Леонарда Констанцію Сеппалу (як не дивно, не родичка Джека, фінська фамілія і справді відображає частку походження її екранного чоловіка). Крістофер Гейердал у ролі мера справді є далеким родичем Тура. Музика переважно епічно-класична і прекрасно підкреслює атмосферу тривог та напруги, що судилося здолати нашим пухнастим і не тільки героям. Суттєвих кінематографічних перебільшень, як не дивно - мінімум (в одній сцені це просто супер пес якійсь), а співпереживання, незважаючи на те, що я схопив спойлер, було дуже значним. Дякую Disney за екранізацію простої історії мабуть найгероїчнішої тварини світу. 8/10