Рецензія №1908

(1996)
Челендж витягає зі старого списку (пригадав, як малим знаходив у батька в закутках Penthouse або його головний конкурент Hustler і був шокований вивернутими назовні піхвами всередині) драматичний байопік Мілоша Формана (скоріше за все і потрапив після враження від його Польоту над гніздом зозулі). Розпочинається міні марафон фільмографією Вуді Гаррельсона. Справді один із кращих акторів покоління. Тут є докази. Цікаво, що на другому плані його брат Брет. Але кар'єру в кіно має значно скромнішу (пригадав тільки продовження Від заходу до світанку).
Починаючи ледь не у хтиво-комедійній манері, розвиток іде до юридичного напрямку та трагедії. Стрічка є соціальним коментарем про свободу слова, суперечливість її меж (причому під кінець фактично відстояно право на образу), несе антивійськовий посил і здіймає питання расизму. Засновник найвідомішого порножурналу світу в ролі судді (яка іронія) викликає як повагу, так і огиду. В середині кіно трохи просідає.
Едуард Нортон того року не всидів на двох стільцях. Його роль по іншу межу закону в Первісному жаху все ж перетягла ковдру на себе, а тут як максимально слизького і вправного у натягуванні сови на глобус та ментальній гімнастиці адвоката дещо відстала, тож виконання не більше 🔪 непогане (а ось у типаж він вписується відмінно). Справді класно (трохи несподівано) зіграла співачка Кортні Лав, зловісна вдова Кобейна. Вона водночас ідеальна як розпусниця із поганої сім'ї, але розкривається при цьому як любляча й вірна жінка. Та й тему добрячих цицьок розкрила. 8/10