Рецензія №1872

Чув про цей фільм ще у школі від однокласника Данила на прізвисько Даун (максимум середній, а то й молодшій). Наявність продовження збільшило пріоритет у старому списку. А через те, що і мама бачила, вирішив наздогнати.
Кріс Коламбус вкотре після Самого вдома довів свою майстерність із цією адаптацією книги. Кіно вийшло доброю сімейною мелодрамою з парою реально смішних моментів і вайбом незграбної комедії. Робін Уільямс тоді тільки набирав обертів зірковості у своєму головному амплуа і зіграв дуже артистично та з душею. З Оскаром за грим згоден - багато шарів кропіткої роботи. Саллі Філд впоралася також на досвіді, а Пірс Броснан показав, до може бути не тільки крутим агентом 007 (в образі якого з'явився на екранах вже після), а і забавним (з якимось ефектом флюса у щоці). В сюжеті достатньо дивини, але фінал приємно здивував балансом щастя і реалізму. "Старшу доньку" Лізу Джейкаб міг бачити у Дні незалежності. 8/10