Рецензія №1854

Мультиоскароносна (особиста згода) стрічка Клінта Іствуда була у списку 24.2.2022-. Пріоритет піднявся, коли я дізнався про наявність рімейку 2013 азійського, начебто Японії. Деякий час падав через виявлення однойменного фільму 1960 з Одрі Гепберн (що хоча і теж є уестерном, але не має прямого сюжетного відношення до сабжу). Його, нажаль, не знайшов українською мовою, але вирішив не зупинятися.
Зірка спагетті зняв один із перших представників альтернативного погляду на жанр крізь призму похмурого (все ж уперше на дикому заході побачив тут, Ненависна вісімка була значно пізніше) трилеру, закономірно забравши головну роль антигероя з минулим, про яке хочеться забути. І спочатку персонаж не такий вже й крутий, гарною ідеєю було показати його з боку старіючого чоловіка, чиї навички деградували. Джин Гекмен виявився прекрасним антагоністом - справжнім покидьком із чарівною посмішкою, що реалістично зловживає владою. Крута і харизматична поява Річарда Гарріса. Ревізія Тарантіно привчила до зловживання н-словом, тому здивувало, що персонажа Моргана Фрімена ніхто їм не назвав. Фінал з підвищеною імбовістю після реалістичного неквапливого розгортання подій трохи враження змазав, але все ще на високому пристойному рівні. Красивий дизайн титрів також. 8/10