Рецензія №1850

Десь у 2022-2025 кіно потрапило до списку, а челенж (ось і завершився) прискорив перегляд.
На щастя, очікування мав змішані. Приблизно такими лишилися й враження. З одного боку, є фірмові тарантинівські діалоги. Харизматичні Семюель Джексон у всертій перуці під білого, все ще дуже красива й сексуальна Пем Гріер, Майкл Кітон і навіть на другому плані де Ніро теж тягне. Проте відверто кажучи, достатньо нудно і затягнуто (більше двох із половиною годин бісових періодично змушували рахувати, скільки лишилося, хоча це не завжди показник). Дуже схожі проблеми з Дістати коротуна (до речі, екранізація того ж письменника - може справа в першоджерелі, що краще було би зробити серіалом цього випадку). Окремий плюс фільмів Квентіна - продуманий підбір музики та у деякому сенсі омаж блексплуатації типу Фоксі (знову воз'єднання на екрані із вірменською зіркою Роба Зомбі Сідом Гейгом). Було пару кумедних жартів, але жанрово це скоріше трилер/детектив і ніяк не драма. Поява Кріса Такера файна. Роберт Форстер став справжнім відкриттям. Радий був бачити здоровилу Томмі Лістера. Сцена зі стопами (квінтесенція режисера, кадри з багажнику краще) Бріджит Фонди огидна, хоча педикюр би зробила. 6/10