Рецензія №1829

Ех я. Надто захопившись фільмографією Моніки Белуччі (як завжди не обійшлося без експлуатації еротикою, хоча і зовсім небагато), забув спершу з'ясувати, що це не перша екранізація книги. Хоча у тієї з наявністю перекладу не все настільки певно. Детективний бік фільму майже спочатку файний і на протязі більшої частини хронометражу психологічного трилеру веде глядача до певних висновків, наприкінці робить несподіваний оберт і лишає дещо приголомшеними та без пояснень, тож варіанти доводиться домислювати самостійно (тим часом розгортається у драматизм). Хоча переважно враження позитивне. Можливо це взагалі найкраща роль Джина Гекмена (з'являється думка, що актору несправедливо не поталанило з рівнем популярності, особливо у східноєвропейському регіоні). Морган Фрімен повернувся до ролі слідчого після Сьоми (як на мене, вдаліше і тут на вищому рівні реалізувався за межами свого переважного амплуа спокійного мудреця-філософа типу його ролі у втечі з Шоушенка). Чи то сила сценарію першоджерела, чи режисура - як би то не було, тримає увагу кіно на видатному рівні. Томас Джейн природно втілив "поганого копа" - ідеальне потрапляння у типаж. 8/10