Рецензія №1791

Міссісіпі палає (1988)
Фактично це фільм, з якого я хотів почати знайомство із британським режисером Аланом Паркером (фактично вийшло з Евіти, але це вже інша історія).
Чому? Бо надто жирний каст, багато доріг сюди веде. В головних ролях Джин Гекмен і ледве зрілий Уіллем Дефо (навіть вже і не перша його помітна роль). Незвично красива Френсіс МакДорманд врешті розкрила свою акторську майстерність. Є злісні Дуріф Бред (як він встиг в один рік із Дитячою грою?) і нарешті непогано граючий хоч не зовсім себе Рональд Лі Ермі. Майкла Рукера я прийняв за Дага Гатчінсона і Кевіна Данна за Найта Уейна. Навіть більше. Героя Рукера на початку сплутав з Дефо і більшість фільму йшов по хибному сліду, гадаючи, що позитивний (мабуть вперше бачу) герой цього актора лише імітує розслідування. Непізнаним в епізоді став на той час майбутній "конструктор смерті" Тобін Белл, а відкриттям - харизматичний Стівен Тоболоуськи. Отож, бачу режисер тяжіє до історичного кіно. Трохи дивно виглядає підняття теми расизму США і зокрема Ку-клукс клану британцем, але нехай. Бо цей трілер міцно тримає в напрузі більшу частину своїх більше 2 годин хронометражу (трохи просідає у фіналі, але значно менше за Евіту). Гідно показано і слідство, детективну лінію. І хоча це не мюзикл, але пісень може й трохи більше, ніж могло би бути в такому жанрі, проте це стиль автора і не паплюжить кіно. Сюжет не заснований на певних персонажах, але драматично реалістичний і позбавлений істотних мінусів. Акторська гра також переконлива. Отож, більшість касту займає позиції Б, якщо міряти мейнстрімом, а результати їх роботи лишилися дещо недооціненними. 8/10.