Рецензія №1758

Першу частину я дивився приблизно році так у 2012, тож утримувала досі лише завелика кількість "італійського жеребця" в минулому челенджі.
Цього разу Сільвестр сів ще й у режисерське крісло і в принципі непогано впорався. Кіно сповнене наївних обертів (наприклад, паузу в тренуваннях і швидкість прогресу) та технічних незграбностей. Проте його зворушливість і щирість якось це переважили. Історія стала ще романтичнішою, а ідея розвинути Апполо Кріда у виконанні Карла Уетерса з "ядерною" формою із позитивного антагоніста у майже лиходія додала драматизму. Італійський шарм Джозефа Спінелла на другому плані й Талії Шайр нагадують іншу їх спільну роботу Хрещеного батька. Старий Мередіт Бьорджес та Берт Янг повернулися до улюблених ще з початку франшизи персонажів. Ну і сам Сталлоне певною мірою феномен. Кострубатий і незграбний, він віддзеркалює шлях свого персонажа своїм життєвим і дивною харизмою дістається глядацьких симпатій, незважаючи на супутні відмови й труднощі. Головне - мотивує! 8/10