Рецензія №1751

Хлисткий удар (1977)
-We ain't been hockey players. We've been clowns. We've been goons! We've been freaks in a fucking sideshow. (C)
Саме цей уривок я запам'ятав, слухаючи альбом Olde tyme hardcore (теж пряме посилання на old time hockey, згаданий у сабжі) гурту Slap shot, простецьки названого на честь фільму. Композиція називалася Coaches speech і фактично була розширеним семплом, уривком звідси.
А ще в мене клієнт грав у 🏒 і дивився це кіно, тому нарешті його з цим наздогнав. Ну що тут, режисер Джордж Рой Гілл зняв непогане видовище. З подібного точно крутіше за Ролербол і десь на рівні з оригіналом The Longest Yard 70х, чий британський рімейк мені подобається навіть більше. Пол Ньюмен грає жваво свою головну роль, а ідея запросити на ролі другого плану трьох справжніх спортсменів напрямку була дуже вдалою. Цікаво, що сценарій цього брутального фільму (на хвилинку, випередившего в одному топі чоловічих стрічок Хрещеного батька і Скаженого бика) написала жінка за мотивами досвіду свого брата (що теж знявся в ролі тафгая у невеликому епізоді). В цілому вийшла дуже бадьора і захоплива спортивна драма, видовищна у шкоду реалістичності. Не смішна (хоча позиціонується комедією), але дуже смілива на свій час і сповнена харизматичних персонажів. Майкл Емет Уолш вдало замаскувався методом Кента Кларка і лишився не впізнаним завдяки одним лише окулярам. 8/10