Рецензія №174

Фільм чудовий! Можна сміливо розбивати на цитати:

«Це [кіноіндустрія] бізнес, де покупець, купує у продавця лише спогад».

«Ти змушуєш світ вірити в те, що Кінг Конг заввишки у десять поверхів, а Мері Пікворд незайманиця у сорок років, але не здатен переконати виборців, що якийсь задрипаний соціаліст загрожує добробуту каліфорнійців?»

«Вважай мене старомодним, але я не люблю коли мені вказують на чийому я боці».

«А мої батьки вчили використовувати уяву, але уникати наслідків я навчився сам.»

« - Нічого не вийде.
- Що?
- Накласти на себе руки. Я намагався… Потрібен досвід».

«Не ти перший проміняв совість, на можливість сісти в крісло.»

Хоч фільм далеко не простий.
Але не так через емоції, що викликає, а через необхідність постійно утримувати увагу і мати уявлення про історичні постаті та події про які йдеться (або хоча б мати терпіння «стопити» і «гуглити»), щоб потім не заблукати між основною лінією сюжету та спогадами.
Доприкладу, щоб розуміти контекст подій довелось розібратись, хто такий Луїс Барт Маєр (до речі, це один із перших кінопродюсерів і засновників «Metro-Goldwyn-Mayer» і він народився в Україні), Ептон Сінклер та Вільям Герст. 

Фільм розкриває багато пластів та контекстів. Щоб зрозуміти їх усі, доведеться переглянути ще хоча б раз.
Це вже не згадуючи про саму естетику стрічки: атмосфера чорно-білого кіно, з неперевершеною грою акторів. Рекомендую!