Рецензія №1733

Нещодавно батько у гостях згадував рімейк зі Стетхемом. Далі логіку вибору зрозуміти неважко..
Навіть абстрагуючись від первинності. Чарльз Бронсон демонструє тут, чому саме він був одним із найвидатніших акторів екшену свого часу. Грає просто, але дуже переконливо і прекрасно вписується в образ. Молодий же і маловідомий за межами цього фільму Ян-Майкл Вінсент живо контрастує з лаконічним бруталом і дає гарну хімію. Майже до кінця кіно сприймається добряче, проте достатньо середньо. Некваплива динаміка свого часу більшу частину хронометражу і перехід наростаючої напруги трілеру в бадьорий бойовик. А от закручене завершення і один оберт у самому кінці якось виділяють роботу, значно додаючи яскравості. Виразно перегукується з дуже тонко розкритою темою самотності найманих убивць, піднятої ще у Самураї і в 90ті розвинутою в Леоні та Псі-примарі. 8/10