Рецензія №1730

Голови вниз (1971)
У англомовному прокаті - a fistful of dynamite аналогічно до першої частини доларової трилогії За жменю доларів. Зацікавило відносно нещодавно і мало би нижчий пріоритет, якби це не була друга частина трилогії часу Серджо Леоне (третя - одного разу в Америці, перша - Одного разу на дикому заході), які я вже дивився.
Кіно дуже значно перевершило мої помірні очікування. Через назви вважав це якоюсь бешкою і помилився. Цей спагетті-уестерн виявився багатомірним. На початку вдосталь непоганих комедійних елементів. Далі започатковується розвиток антигероїчних персонажів, що вже став класикою. Знову цей жанр потужно розкривається у якості попередника бойовику - якість і об'єм вибухів на свій час вражаюча. Під кінець розкривається зворушлива драма про чоловічу дружбу, зраду, прощення й пошуки себе на тлі революції. Вагомий внесок у це роблять не тільки харизматичні актори Джеймс Коберн (Чудова сімка), Род Стайгер і Ромолло Валлі (ледь зовнішньо не сплутав із Джейсоном Робардсом - добре, що той не отримав роль першого зазначеного вище), а й плідний композитор Еніо Моріконе максимально душевним саундтреком. Від найвищої оцінки втримали тільки періодичні фрагменти нудьги, хоча на свої 2,5 години фільм переважно все ж міцно тримає глядача. 9/10