Рецензія №1718

Точно найбрутальніший вестерн, що я бачив. Дякую не аби кому, а Квентіну Тарантіно за очевидні посилання у своєму "Вільному".
Просто нечувана для свого часу кількість "м'яса" і крові, вражаюча й сьогодні. Найжорстокішу сцену Скажених псів любитель жіночих нижніх кінцівок майже скопіював саме звідси. Так, значні перебільшення і низькуватий реалізм. Франко Неро чи не крутіший за самого Клінта Іствуда (просто імба якась)! Режисер Серджо Корбуччі точно недарма їв свої 🍝. Дуже масивний і впливовий шмат кінематографу з купою офіційних і не дуже продовжень. Файна пісня на початку та в кінці. В цілому сюжет більш менш цікавий, динаміка трохи вища за середню для 60х. Про Червоні сорочки як явище взагалі узнав саме звідси, хоча тут їх трохи розмішали з ідеологічно близьким Ку-клукс кланом. З решти невідомого мені акторського складу теж склалися вельми живі персонажі. Найвиразніші - лиходій Едуардо Фахардо і антигерой Хосе Бодало. 7/10