Рецензія №1688

-Він звертає увагу не на одяг, а на те, що під ним (с)
Досліджуючи артхаус минулоріч, мою увагу привернув італійський режисер (і забігаючи вперед, співавтор сценарію) Мікеланджело Антоніоні. Спершу в очі кинулось найочевидніше і чуване раніше Професія репортер. Ма забракувала його для сумісного перегляду, бо як виявилося, не любить виконавця головної ролі Джека Ніколсона. Проте, борсаючись у старих списках на ноутбуці, знайшов там (не знаю вже, як воно туди потрапило) Затемнення (l'eclisse 1962). Усвідомивши, що кіно було третьою частини "трилогії відчуження", розпочав з більш закономірного боку. Концептуально фільм відповів тематиці триптиху.
Попередження друга-кіномана стосовно нудьги маестро виявилися актуальними. Стрічка за цим показником дасть фору більшості навіть своїх неквапливих часів. Назві, м'яко кажучи, не те щоби відповідає. Це компенсується глибиною романтичної драми накшалт значно більш бадьорого Солодкого життя Фелліні та періодичною спостережністю типу майбутньої тоді космічної одіссеї 2001 року Стенлі Кубріка. Моніка Вітті, Дороті де Поліоло та Домінік Бланшар порадували глядачів красою, перша і Леа Массарі - гарним виконанням (крім плачу - один із найгірших награніших у кіно, що я бачив). Актор Ганнібалу 1959 (історичного, тоді Лектера точно не було навіть у літературі, не кажучи про екран) Габріеле Ферцетті хоча і не блищить якимись дивовижними навичками гри, проте дуже фактурний і пасує фільму. Сцена, коли потяг уходить була дуже символічною в епоху відсутності мобільного зв'язку. Зрозумів цей вислів. Загалом "еротики без еротики" дуже багато, мабуть властиво цій царині загалом та часу, коли не було рейтингу R. Красиво (зокрема сцена милування) й чорно-біло. Не менш символізму і у величезній кількості чоловіків до жінок (хоча, гадаю 15 років після Другої світової наврядче так було).
До речі, дивився з оригінальним звуком. Дякую за субтитри українською шановному пану (забув ім'я). Насолода. 8/10