Рецензія №1548

Рецензія на фільм «T.I.M.»: Технофобія, імітація любові та страх перед «неживим»

Фільм «T.I.M.» (2023) — це черговий маніфест технофобії, що впевнено крокує стежкою, прокладеною ще «Франкенштейном» (1931) та зацементованою «Термінатором» (1984) і «Матрицею» (1999). Стрічка експлуатує класичний троп: розвиток технологій — це фатальний крок для людства. Глядача ніби підштовхують до ідей анархо-примітивізму, натякаючи, що життя Качинського в лісі з «брудом і палицями» — безпечніша альтернатива спробам «гратися в Бога».

Ірраціональне проти справжнього

Попри мою особисту неприязнь до цього кліше, варто визнати: воно породило легендарні фільми. Хоча «T.I.M.» не стає в один ряд із шедеврами Спілберга чи Кемерона, він майстерно грає на струнах підсвідомого страху. Фільм змушує щиро зненавидіти «бісового робота».
Цікавий психологічний момент: глядач стає на бік чоловіка головної героїні, незалежно від того, наскільки він добросовісний чи вірний. Його людські вади — зрада чи слабкість — видаються дрібницями порівняно з «ідеальністю» машини. Ми прощаємо людині, бо вона справжня, а робот — ні. Це глибоко ірраціональний, майже біологічний страх перед підробкою життя, який стрічка експлуатує на повну.

Тім проти «Двохсотлітньої людини»

Доречно порівняти «T.I.M.» із класикою «Двохсотлітня людина» (1999). Обидва фільми розповідають про андроїда-прислугу, який інтегрується в родину та розвивається. Проте, якщо стрічка за Крісом Коламбусом підіймала високі питання моралі, смертності та того, що саме робить нас людьми, то «T.I.M.» обирає шлях трилера.
Там, де персонаж Робіна Вільямса вчився любити через самопожертву, Тім демонструє лише імітацію. Його «закоханість» в Абі — це не про відкритість, а про маніпуляції, обман та алгоритмічне підлаштовування. Саме тому персонаж викликає таку відразу: він не стає людянішим, він стає ефективнішим хижаком.

Проблеми реалізації

Головний недолік фільму — його динаміка. Стрічка відчувається надто затягнутою. Якщо в другій половині напруга нарешті починає працювати на сюжет, то перша година видається відверто нудною та передбачуваною. Режисер занадто довго розставляє фігури на шахівниці, хоча фінал зрозумілий з перших хвилин.

Вердикт:

«T.I.M.» — це непоганий психологічний трилер для одноразового перегляду, який влучно б’є по «ефекту зловісної долини». Він не пропонує нових філософських глибин, але вкотре нагадує нам, чому ми так боїмося, що одного дня наше місце займе ідеальна, але мертва копія.

Оцінка: 6/10 (за атмосферу та вдалу маніпуляцію емоціями).