Рецензія №1502

Фільм зосереджений на внутрішньому стані людини, яка живе з травмою і вчиться нею дихати.
Історія подана фрагментами, у зворотному порядку, що добре передає роботу пам’яті і спогадів.
Атмосфера камерна, тиха, з увагою до дрібниць, жестів і мовчання.
Герої живі і крихкі, дружба тут виглядає як єдина форма порятунку.
Візуально стриманий, без надмірних акцентів, але дуже точний у деталях.
Фільм не прагне сподобатися всім, зате чесно говорить про біль, підтримку і поступове повернення до себе.