Рецензія №1371

От уяви: ти — найкрутіший кілер, у тебе м’язи, принципи й купа ворогів. І тут лікар каже — все, чувак, тобі кінець, рак, часу мало. Що робиш? Правильно — замовляєш власне вбивство, щоб не мучитись. А потім — сюрприз! — виявляється, що діагноз помилковий, і тепер за тобою полює армія таких самих профі, яких ти сам і найняв.

Оце і весь сюжет — простий, як постріл у голову, але грає на повну. Дейв Батіста тут ходить, як гора з бородою, вибухає всім, що трапляється під руку, і примудряється ще й бути романтичним. У нього є дівчина (Софія Бутелла), і ця лінія додає фільму неочікуваної теплоти — типу, навіть найжорсткіший убивця хоче просто когось любити, поки його не розірвали на шматки.

Стилістично — це мікс старої школи бойовиків і сучасного абсурду. Купа перестрілок, безкінечні вибухи, кілери з усіх боків, і жодного моменту на перепочинок. І так, гумору вистачає — місцями тупуватого, місцями влучного, але цілком робочого.

Фільм не претендує на глибину. Це не «Острів проклятих», це скоріше «John Wick, але якщо б Джон мав почуття гумору і трохи невдалого лікаря». Ти просто сідаєш, вимикаєш мозок і насолоджуєшся.

Підсумок: це такий собі бойовик-перекус — смачно, голосно, але не обов’язково поживно. Іноді саме такого кіна і хочеться.