Рецензія №131

Це ніякий не детектив. Анотація нікудишня, списана з російського сайту ще й перебріхує сюжет.
Він насправді такий: Ось уже багато років відома колись архітекторка Бернадет Фокс сидить удома й не працює за фахом. Колись у її житті була справжня творча трагедія, а потім накотилися сімейні проблеми, які вона мужньо долала. Тепер великі загрози відійшли, і її неординарна особистість мусить борсатися в болоті багатьох побутових завдань, які їй вирішувати дуже нудно. Нудно спілкуватися з сусідами, батьками з доньчиної школи. Вона ненавидить місто Сієтл, в якому живе, за його архітектурну недосконалість, і взагалі людей навколо. Донька її розуміє, а от чоловік протроху віддаляється. Він самореалізувався, працює за фахом, тому не розуміє причин її страждань. Він піддався впливу натовпу і починає міряти свою дружину стандартними мірками, підганяючи її під кліше "потрібна допомога психіатра". Та не психіатр їй потрібен, а друг, з яким вона може поговорити. На щастя, вона зустріла свого колишнього колегу, який теж, як вона, творча людина, і знає, в чому річ.
Весь фільм сім'я збирається поїхати в подорож до Антарктиди, і весь фільм Бернадет боїться туди їхати, бо в кораблі будуть ненависні їй люди і мучитиме морська хвороба. Але виявиться, що саме Антарктида стане її порятунком...