Рецензія №1264

Оооо, "Від заходу до світанку" — це просто кайф, шалений мікс жанрів, який ніхто не замовляв, але всі отримали — і ще дякують.

Починається як типовий кримінальний бойовик: два брати — один псих, другий трохи менш псих — тікають через Техас, беруть заручників, все серйозно, напруга, жорсткий реалізм. І ти такий сидиш, втягуєшся, думаєш: ну окей, зараз буде якась драма, постріляють, побігають...
А ПОТІМ БАЦ — вампіри.

Просто з неба падають вампіри, з кровищою, кислотним рок-н-ролом, гітарою з черепа і танцем Сальми Хайєк, після якого навіть у мертвих тиск піднімається. 😵‍💫

І ти такий: "Шо? Це той самий фільм?!"
А фільм такий: "Та затихни, сиди, дивись, буде ще крутіше."

Тарантіно тут дивний, як завжди, але працює. Джордж Клуні — чистий харизматичний відморозок, якого ти не мав би любити, але все одно вболіваєш. Саундтрек — 🔥. Темп — шалений. А атмосфера — як похмільна ніч у барі на краю світу, де бармени — демони.

"From Dusk Till Dawn" — це якби хтось взяв два фільми, зліпив їх скотчем і сказав: "Та буде норм." І вийшло не просто норм, а ціла культова штука. Не шедевр в академічному сенсі, але той випадок, коли кіно просто вприскує драйв прямо в кров.
Ідеально на ніч, коли хочеш трохи криміналу, трохи трешу і трохи "шо я тільки що подивився?"