Рецензія №1099

Це не просто фільм, це прощання. Таке спокійне, сумне і водночас необхідне. Якщо дивився «Пуститися берега», то «Ель Каміно» — як остання крапка, як подих після марафону. Це історія не про вибухи, не про метамфетамін, а про Джессі — живу людину, яка пройшла пекло і просто хоче вирватись.

Аарон Пол — шикарний. Він грає не героя, а людину. Побиту, зневірену, але все ще живу. І от як він іде цим шляхом до свободи — це реально пробирає. Фільм дуже повільний, але не нудний. Він такий... уважний. До деталей, до емоцій, до тиші.

Круто, що не зробили з цього шоу з перестрілками і фан-сервісом. Тут є пару флешбеків, старі обличчя — але це все органічно. Без дешевого натиску на ностальгію. Просто — дорога. Просто — втеча.

«Ель Каміно» — це спокійне, сильне завершення історії Джессі Пінкмана. Не екшн-блокбастер, а тиха драма про порятунок душі. Якщо любиш «Breaking Bad» — дивитись обов’язково.