Рецензія №1064

Цей фільм — не просто кіно. Це щось глибше, майже документ про те, як система може залізти людині в душу й почати її ламати зсередини. Але найсильніше тут — це те, як навіть у такій темряві знаходиться місце для людяності.

Дивився «Життя інших» і постійно ловив себе на тому, що затамовую подих. Ніяких вибухів, гонитв, екшену — просто чоловік у навушниках слухає життя інших. І як це показано! В кожному русі, в кожному погляді — трагедія, внутрішній конфлікт. І найстрашніше — все це вигадано не так давно. Східна Німеччина, Штазі, контроль за кожним словом. Все, що ти скажеш вдома — може стати вироком.

Але найбільше вражає зміна головного героя. Офіцер спецслужб, який мав бути бездушною частиною машини, починає відчувати, співпереживати, думати. Це така тиха революція в одній людині. Дуже тонко й чесно зроблено.

Актори — бездоганні. Ульріх Мюе — це просто тиша, в якій стільки болю, страху, сумнівів. Немає жодної фальші. Все настільки справжнє, що навіть не хочеться вірити, що це фільм, а не чиясь реальна історія.

«Життя інших» — це сильне кіно про контроль, свободу, вибір і людяність. Воно тихе, без криків, але проникає до самих кісток. Якщо ви ще не бачили — обов’язково подивіться. Це не просто гарний фільм, це одкровення.