Рецензія №1052

Воно
Фільм розповідає про сімку друзів-невдах із маленького містечка Деррі у штаті Мен. Вони об'єднуються проти зла, що постає в образі клоуна Пеннівайза, який з'являється кожні 27 років і тероризує дітей, харчуючись їхніми страхами. Хлопці повинні подолати свої страхи та секрети, щоб вижити та перемогти Пеннівайза.

В анналах сучасного кіно жахів екранізація "Воно", знята Енді Мускетті в 2017 році, є визначальним моментом, що змінив ландшафт жанру своєю моторошною пишністю. В “Воно” Мускетті точно передає суть основоположного твору Кінга і виходить за межі типових хорор-сюжетів.

Драма, що розгортається у фільмі, проникає в лабіринти дитячої дружби, скріплюючи пута, створені спільним жахом. Теми хоробрості, товариства та метаморфози дитячих спогадів у майбутню мужність переплітаються між собою, надаючи історії справжньої глибини.

Сценарій, створений спільними зусиллями Чейза Палмера, Кері Дедзі Фукунагі та Гарі Добермана, перетворює розгалужену розповідь роману на захоплюючу кінематографічну одіссею. Хоча деякі сюжетні нитки неминуче спрощуються, суть залишається такою самою. Слід зазначити і те, що хоча жодна екранізація не може повторити всі нюанси роману, “Воно” (2017) залишається вірним та ефективним втіленням сюжету Стівена Кінга.