Рецензія №1051

"Гра Джеральда"
Фільм розповідає про Джессі та
Джеральді Берлінгеймах, подружню пару, яка приїжджає до відокремленого будинку на березі озера, щоб урізноманітнити своє інтимне життя. Джеральд пропонує Джессі зіграти в рольову гру: він приковує її наручниками до ліжка, а вона має зображати страх і опір. Однак гра приймає несподіваний оборот, коли Джеральд стає щасливим (ні) володарем серцевого нападу та вмирає на очах у Джессі. Залишившись сама в будинку без ключів від наручників, Джессі намагається звільнитися з пастки. У процесі їй доводиться зіштовхнутися зі своїми страхами, спогадами та галюцинаціями, які можуть допомогти або вбити її.

Адаптація психологічного трилера з аркуша на екран – справа непроста. Адаптація вимагає тонкого балансу вірності, проникливості, лояльності до вихідного матеріалу та вкраплення власного художнього бачення режисера. У фільмі Майка Фланагана “Гра Джеральда”, знятому у 2017 році за однойменним романом Кінга, цей баланс досягнуто майстерно: фільм не тільки зберігає вірність напруженій розповіді роману, а й поринає у психологічні складності характерів героїв.

У той час як деякі адаптації не можуть передати внутрішні монологи, якими наповнені сторінки роману, Фланаган використовує візуальну розповідь та винахідливі прийоми, щоб передати внутрішні переживання Джессі, демонструючи прагнення зберегти психологічну глибину роману.

"Гра Джеральда" - це дослідження найтемніших куточків людської психіки, що зачіпає теми травми, виживання та розширення можливостей. Фільм змушує замислитись про вплив травми на психіку та про те, як люди справляються з непереборними ситуаціями.