Всі частини Живі мерці Джорджа Ромеро українською

"Живі мерці" Джорджа Ромеро — культова серія фільмів жахів, що започаткувала сучасний образ зомбі у світовому кінематографі й стала глибоким соціальним коментарем до американського суспільства. Вона охоплює шість основних фільмів, створених між 1968 і 2009 роками, а також породила численні рімейки, спін-оффи та наслідування, які утвердили Ромеро як «батька зомбі-кіно».

Перший фільм, «Ніч живих мерців» (1968), розповідає про групу незнайомців, які ховаються в сільському будинку, намагаючись вижити під час нашестя живих мерців. Попри низький бюджет і чорно-білий формат, картина стала революційною, заклавши основи жанру й водночас виступивши як алегорія расової напруги та соціального розпаду Америки кінця 1960-х.
Продовження, «Світанок мерців» (1978), перенесло місце дії до торгового центру, де кілька вцілілих борються з ордами зомбі та власною жадібністю. Тут Ромеро створив гостру сатиру на споживацьке суспільство, показавши, як навіть після смерті люди тягнуться до символів матеріального комфорту. Фільм став не лише хітом року, а й одним із найвпливовіших жахів усіх часів.
У триквелі «День мерців» (1985) режисер переносить історію під землю — у бункер, де науковці й військові сперечаються, як ставитися до мертвяків. Картина відзначається похмурою атмосферою, конфліктом між мораллю та прагматизмом і вперше показує «розумного» зомбі на ім’я Баб, що додає темі нової глибини.

Після перерви в двадцять років Ромеро повертається з «Землею мертвих» (2005), показуючи постапокаліптичне суспільство, поділене на касти — багатії живуть у розкоші, а бідні виживають серед руїн. У цей час зомбі починають демонструвати зачатки інтелекту, що перетворює фільм на гостру притчу про класову нерівність і соціальне відчуження.
Наступна частина, «Щоденники мерців» (2007), подає знайомі події під кутом сучасності: група студентів документує апокаліпсис на камери, намагаючись залишити свідчення. Стрічка досліджує роль медіа, фейкових новин і людської залежності від інформаційних технологій, роблячи це через призму жаху.
Завершує цикл «Виживання мерців» (2009) — історія, що відбувається на віддаленому острові, де дві ворогуючі родини сперечаються, чи потрібно знищувати зомбі, чи варто шукати спосіб їх «перевиховати». Фільм сприймається як філософська притча про ідеологічну ворожнечу, природу ненависті та втрату людяності.

Франшиза Ромеро відома тим, що кожна її частина відображає певний зріз епохи: расову напругу 60-х, споживацтво 70-х, страх перед владою й наукою 80-х, медіаманіпуляції 2000-х. Через історії про живих мерців режисер показував, як суспільство руйнується зсередини під тягарем власних вад. Його зомбі стали не просто монстрами, а дзеркалом людської природи — байдужості, жадібності, насильства та моральної деградації.

Після оригінальної серії з’явилися численні рімейки й похідні проєкти, серед яких «Ніч живих мерців» (1990) режисера Тома Савіні та «Світанок мерців» (2004) Зака Снайдера, який переосмислив класику з динамічнішими зомбі. Співсценарист першого фільму Джон Руссо створив навіть альтернативну лінію — "Повернення живих мерців", що перетворила тему на суміш жаху та чорної комедії.
Хоч Джордж Ромеро пішов із життя у 2017 році, його спадщина живе — у фільмах, серіалах, коміксах і відеоіграх, натхненних його баченням. Він не просто створив новий тип кіномонстра, а переосмислив зомбі як метафору суспільного краху, зробивши свої історії водночас моторошними, глибокими й трагічно людяними.