Всі частини Нескінченна історія українською

«Нескінченна історія» бере свій початок у 1979 році з однойменного роману німецького письменника Міхаеля Енде. Це чарівна та водночас філософська історія про хлопчика Бастіана Букса, який знаходить загадкову книгу та занурюється у світ Фантазії. Країна перебуває під загрозою знищення від «Ніщо» — темної сили, що пожирає уяву та мрії, і саме Бастіан поступово переходить із ролі стороннього читача у героя, здатного змінити не лише долю Фантазії, а й власне життя.
Роман відзначається своєю мета-наративною структурою — друком у двох кольорах, щоб розділяти реальність і вигаданий світ, а також глибиною тем, які часто втрачаються у кінематографічних адаптаціях. Сам Енде неодноразово висловлював незадоволення фільмами, вважаючи, що вони спростили й спотворили задум.

Попри це, саме кіно зробило історію світовим явищем. У 1984 році Вольфґанґ Петерсен зняв перший однойменний фільм, що охоплював приблизно третину книги й став культовою класикою 80-х завдяки вражаючим ефектам, атмосфері та знаменитій пісні Лімала. Йому послідували продовження: «Новий розділ» (1990), що змішав мотиви другої половини роману з новими сюжетами, та триквел (1994), який майже повністю відійшов від літературного джерела, перетворившись на легку пригодницьку сімейну історію.

Окрім фільмів, світ Фантазії жив і на телебаченні. Канадський серіал «Казки з Нескінченної історії» (2001–2002) представив сучасну адаптацію з власними ідеями, тоді як німецький анімаційний серіал (1995–1996) був ближчим до книги, хоч і подавав матеріал у спрощеній, дитячій формі. Важливим елементом культурної спадщини стала й музика: композиція «Never Ending Story» перетворилася на символ епохи й продовжує з’являтися в сучасних проєктах, зокрема у серіалі «Дивні дива».

Сьогодні роман Енде вважається класикою дитячої та підліткової літератури, а загалом франшиза — прикладом того, як одна історія може існувати в різних формах і тлумаченнях. Хоч офіційного ремейку наразі немає, «Нескінченна історія» залишається живою завдяки перевиданням, ностальгії та постійним відсиланням у сучасній культурі, нагадуючи, що світ уяви справді не має кінця.