Рецензія №995

Не просто екранізація класичного роману Стівенсона. Це феномен. Це виклик часу, жанру і традиції. Створений у українцями у пізньорадянській добі, у країні, де цензура стискала мистецтво сталевими лещатами, цей мультфільм з’являється як вибух свободи, гумору, експерименту і безмежної фантазії. І з’являється не десь на Заході за окенами, а тут — у Києві, на студії «Київнаукфільм», під керівництвом Давида Черкаського, який буквально розірвав шаблон про те, якою може бути анімація.

Це не просто анімація — це симфонія стилів. Жива палітра. Буря жанрів. Тут є все: класична мальована анімація, гротеск, колаж, вставки з живими акторами, абсурд, музичні номери, гумор на межі і поза нею. Це мультиплікаційний джаз — постійна імпровізація, яка, однак, не розсипається, а тримається на ідеальному ритмі і внутрішній логіці. Кожна сцена тут — це витвір мистецтва, наповнений деталями, які хочеться ставити на паузу і розглядати.

А тепер – уявіть масштаб. 10 років роботи. Мінімальний бюджет. Команда художників, сценаристів, акторів, композиторів працювала, мов алхіміки, над створенням цієї золотої суміші. І вона вибухнула. Це був справжній культурний вибух. Для дітей — веселий, пригодницький, захопливий. Для дорослих — іронічний, глибокий, сатиричний, сповнений культурних алюзій і тонкої гри з сенсами. Він цитує Голлівуд, сміється з бюрократії, жартує над самою радянською реальністю — і все це в дитячому мультфільмі!

Озвучення — окремий феномен. Кожен персонаж — мов перлина. Інтонації, характери, акценти — усе живе, пульсує, гіпнотизує. А музика? Композитор Володимир Бистряков створив саундтрек, який давно став класикою. Його можна слухати як окрему джазову платівку.

«Острів скарбів» — це наше надбання. Це доказ, що українська школа анімації здатна творити на рівні світових зразків — і навіть вище. Це мультфільм, що не втрачає сили з роками. Його переглядають діти, його цитують дорослі, ним захоплюються за кордоном, а він і далі світиться тією самою шаленою, химерною, вільною енергією.

Це кіно, яке потрібно берегти. Це культурне золото. Такий мультфільм міг народитися тільки раз. І він народився у нас.