Рецензія №992

Содерберг, як режисер та оператор, радує своїх прихильників відмінною працьовитістю, та, якщо так буде правильно сказати, плодовитістю. Знімає регулярно і на різні теми. І хоч не завжди та кількість переходить в якість, а "друзі Оушена" напевне, назавжди, залишаться вершиною та візитною карткою, все ж іноді трапляються досить непогані роботи. Такі як вже трохи давня "Удача Лохана". "Чорний кейс" якраз із цих приємних винятків із великої кількості творінь ремісника режисерського цеху.


Якщо коротко про сюжет, то у нас тиждень із життя простих працівників Агенства нацбезпеки Великобританії. Десь там у них завівся кріт, і його треба знайти... Зав'язка як у сотнях шпигунських кіно. І Бонд, і Борн, і Хант, та й десятки інших менш відомих шпигунів цим займались. Переважно успішно, із купою погонь, пострілів та іншого екшну. Якщо щось, то "Чорний кейс" не про те. Тут стріляють раз і дуже мітко, та й взагалі, якщо вирішують чогось домогтися чи знищити, то роблять це холоднокровно і точно в ціль. Содерберга більше цікавлять люди, їхні емоції, почуття, переживання. Тому типажі цього компактного фільму, як по часу, так і по місцю дії, настільки яскраві та різні - холоднокровні та вірні, харизматичні та зрадливі, грайливі та непередбачувані. Вони живі та фактурні, а їхні дії та умисли не до кінця будуть зрозумілі багатьом глядачам. І десь забуваєш, що перед Тобою ті, хто є агентами-шпигунами, а бачиш звичайних знайомих, які зраджують, якими рухає бажання помсти чи вигоди, кар'єра чи хіть. Все як у простих людей, як кажуть.


Напевне, у цьому й стояло бажання режисера - зняти щось таке, щоб показати, що шпигуни - це не тільки карикатурні Бонди-Борни-Ханти, непогрішні, завжди праві, безпомилкові та просто нереальні. А швидше такі, які мають безліч пороків, що завжди призводять до помилок та прорахунків. А гострий розум допомагає замітати сліди та "розрулювати" проблеми. Та й сім'я тут теж не на останньому місці. А пристрасть іноді б'є через край... І тут обов'язково потрібно сказати про прекрасну акторську роботу Фассбендера, холоднокровного і незворушного, Бланшетт, врівноважену та загадкову, а також Берка, Абели, Пейджа, Харріс і Броснана. Кожен із другорядних акторів у відведений йому екранний час продемонстрував такий рівень акторської гри і настільки яскраво показав всі почуття та емоції свого персонажу, що вистачило б на десять якісних кінофільмів.


Содербергу вдалось зняти відмінну жанрову виробничу шпигунську драму, а тандему Фассбендера та Бланшетт реалізувати ролі харизматичних головних героїв. Вийшло, як мінімум, не нудно, а іноді навіть досить повчально. Виявляється, у світі білих комірців агенств нацбезпеки достатньо як кротів, так і просто прибацаних та неординарних особистостей...