Рецензія №984
"Світанок планети мавп" – фільм про світ, який навчився говорити, але так і не навчився слухати.
Якщо "Повстання" було гімном пробудження, болісним криком першої свідомої істоти, яка зриває з себе ярмо, то "Світанок" – це вже трагедія зрілості. Фільм, що бере цей крик і кидає його у порожнечу, відлунням у відповідь отримуючи війну. Метт Рівз не просто продовжує історію Ваята – він заглиблює її, затемнює, робить більш складною і похмурою. Це вже не фільм про "повстання", а про втрату шансу на мир.
Цезар, блискуче втілений Енді Серкісом, уже не той юний революціонер, що колись вигукнув "Ні!". Тепер він лідер, батько, правитель — і, водночас, трагічний герой, який бачить прірву між двома світами й не здатен її зшити. Його очі — мудріші, жалісливіші, важчі. Його кожне мовчання — це промова. І найстрашніше: тепер не тільки людина, а й мавпа здатна зраджувати, мстити, палити мости. Коли Коба дивиться на Цезаря – ми бачимо не просто конфлікт лідерів, а дзеркало історії людства, де кожна революція з’їдає своїх дітей.
Фільм майстерно балансує на межі епосу та інтимної драми. Тут є кадри, що нагадують полотна Рембрандта – з димом, що клубочиться у сутінках, і поглядами, сповненими болю. Саундтрек Майкла Джаккіно звучить, як плач зруйнованої цивілізації. А сцена, де Цезар бачить своє минуле – це вже не наукова фантастика, це Шекспір на тлі постапокаліпсису.
У цьому світі немає злих чи добрих — є тільки ті, хто боїться. Страх — це головний антагоніст. І в людей, і в мавп. Страх втратити сім’ю, владу, майбутнє. І саме він підштовхує до війни. Метт Рівз не дає простих відповідей — і це сила фільму. Бо "Світанок" не просто продовжує історію — він розширює її у філософському, етичному і навіть міфологічному сенсі.
Це кіно не дає надії, але й не залишає в цілковитій темряві. Це не хепі-енд, але й не вирок. Це — момент перед бурею, коли тиша ще має шанс сказати щось важливе. І в цій тиші голос Цезаря звучить найгучніше.
Це не блокбастер. Це велика антиутопія. Це трагедією недовіри. Це фільм, який болить. І який ставить перед нами питання: чи зможемо ми колись навчитись не лише говорити, а й слухати?
Якщо "Повстання" було гімном пробудження, болісним криком першої свідомої істоти, яка зриває з себе ярмо, то "Світанок" – це вже трагедія зрілості. Фільм, що бере цей крик і кидає його у порожнечу, відлунням у відповідь отримуючи війну. Метт Рівз не просто продовжує історію Ваята – він заглиблює її, затемнює, робить більш складною і похмурою. Це вже не фільм про "повстання", а про втрату шансу на мир.
Цезар, блискуче втілений Енді Серкісом, уже не той юний революціонер, що колись вигукнув "Ні!". Тепер він лідер, батько, правитель — і, водночас, трагічний герой, який бачить прірву між двома світами й не здатен її зшити. Його очі — мудріші, жалісливіші, важчі. Його кожне мовчання — це промова. І найстрашніше: тепер не тільки людина, а й мавпа здатна зраджувати, мстити, палити мости. Коли Коба дивиться на Цезаря – ми бачимо не просто конфлікт лідерів, а дзеркало історії людства, де кожна революція з’їдає своїх дітей.
Фільм майстерно балансує на межі епосу та інтимної драми. Тут є кадри, що нагадують полотна Рембрандта – з димом, що клубочиться у сутінках, і поглядами, сповненими болю. Саундтрек Майкла Джаккіно звучить, як плач зруйнованої цивілізації. А сцена, де Цезар бачить своє минуле – це вже не наукова фантастика, це Шекспір на тлі постапокаліпсису.
У цьому світі немає злих чи добрих — є тільки ті, хто боїться. Страх — це головний антагоніст. І в людей, і в мавп. Страх втратити сім’ю, владу, майбутнє. І саме він підштовхує до війни. Метт Рівз не дає простих відповідей — і це сила фільму. Бо "Світанок" не просто продовжує історію — він розширює її у філософському, етичному і навіть міфологічному сенсі.
Це кіно не дає надії, але й не залишає в цілковитій темряві. Це не хепі-енд, але й не вирок. Це — момент перед бурею, коли тиша ще має шанс сказати щось важливе. І в цій тиші голос Цезаря звучить найгучніше.
Це не блокбастер. Це велика антиутопія. Це трагедією недовіри. Це фільм, який болить. І який ставить перед нами питання: чи зможемо ми колись навчитись не лише говорити, а й слухати?
Вхід по QR (для ТВ)