Рецензія №983

В'єтнамська війна — одна з найболючіших і найсуперечливіших сторінок в історії США. Вона тривала з 1955 по 1975 рік (активна участь США — з 1965 по 1973), і залишила глибокий слід у свідомості кількох поколінь американців. Загалом у війні взяли участь близько 2,7 мільйона американських військових. Близько 58 000 загинули, ще понад 150 000 були поранені. До 700 000 осіб, за деякими оцінками, повернулися додому з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) або іншими психологічними проблемами.

У США існує своєрідна система "скидання тиску". Коли соціальна напруга сягає критичної межі, в обіг "випадково" потрапляє секретна інформація. В'єтнамська війна стала прикладом такого контрольованого витоку. Те, що мало шокувати — стало частиною офіційного наративу. Для одних — це додаткове підтвердження теорій змови. Для інших — звичне пояснення: бойові дії у В’єтнамі стали інструментом соціальної чистки.

Призов до армії був упередженим. Представники заможних верств мали більше можливостей уникнути служби: через освіту (навчання давало відстрочку), зв’язки або медичні довідки. На передову переважно потрапляли бідні, небілі, мешканці сільських регіонів. Серед них — велика кількість афроамериканців, латиноамериканців і білих із низьким рівнем доходів та освіти.

Особливо гучним був скандал навколо програми "Project 100,000", запущеної у 1966 році міністром оборони Робертом Макнамарою. Її мета — збільшити кількість призовників за рахунок тих, хто не проходив стандартні вимоги (через низький IQ чи проблеми зі здоров’ям). Ці новобранці були погано підготовленими, і гинули значно частіше.

Війна у В'єтнамі стала полем для експериментів — як у буквальному, так і в переносному сенсі. Частина з них проводилась без відома військових чи громадськості. Випробовували нові види біологічної та хімічної зброї, використовували психотропи, проводили психологічні експерименти прямо в бойових умовах. Все це більше нагадувало гігантський полігон, ніж справжню війну — полігон, де уряд США ігнорував мораль, закони та права власних громадян.

Фільм. З одного боку — це заплутана, психологічна стрічка з елементами містики. З іншого — це сильна, хоч і прихована, соціальна критика: на адресу влади, війни, самого суспільства. Це глибоке занурення в пошкоджену американську підсвідомість — зруйновану брехнею, болем і втратою.

Стрічка майстерно балансує між жахом, галюцинаціями і документальною правдоподібністю. У ній стирається межа між зовнішнім і внутрішнім світом. Постійна тривога, страх, уривки спогадів, втрата орієнтації — це не просто художній ефект. Це спроба передати стан солдата, якого не тільки використали, а й зрадили.

Головний герой — Іаков, колишній солдат, який після участі в експериментальному випробуванні психотропних речовин втрачає пам’ять. Всі дані про експеримент були знищені. Іаков страждає від ПТСР, втрачає кар’єру, сім’ю, зв’язок з реальністю. Його виштовхнули на соціальне узбіччя — і тепер він змушений будувати життя з нуля, намагаючись знову знайти місце у світі.

Фільм не дає простих відповідей. Тут немає чорно-білих оцінок. Це історія про те, як реальність може розсипатися під тиском травми, провини й прихованої правди. Попри містичний антураж, в центрі сюжету — дуже людські теми: забуття, експлуатація, спроба знайти сенс серед хаосу.