Рецензія №974

Про нескінченність — це один з моїх улюблених фільмів, він - спостерігає, помічає, сміється і трохи сумує.

У цьому фільмі — щось дуже близьке. Це ті моменти, які помічаєш в реальному житті: як хтось мовчки стоїть під дощем, як пара п’є каву, як чоловік раптом згадує щось з дитинства. Живі картини. І це так по-людськи. І смішно від цього абсурду, який водночас є знайомим до болю.

Це не кіно з сюжетом, це — відчуття. Як коли просто сидиш у парку і спостерігаєш за людьми, а в голові з’являються маленькі історії. Ти нікуди не поспішаєш, просто існуєш — і цього досить.

«Про нескінченність» — це фільм, який ніби говорить твоїм внутрішнім голосом. Він про прості речі, які насправді і є найважливішими. І якщо він тобі подобається — значить, ти теж вмієш бачити красу у дрібницях. І сміятись із життя, не зраджуючи його ніжності:)