Рецензія №955

Технічна сторона цього фільму, не залишить вас байдужим, це приємно дивитись, фільм безумовно яскравий, детальний, знятий з грошами й розумом, операторська робота дуже сильна, насолоджуватись безкрайнім морем архіпелагу Франції, виглядає безперечно неймовірно.
Але можливо через, так зване "бачення режисера" або, також можливо, через складність титанічної роботи Александра Дюма та її величезний об'єм, залишити глядача з тим самим відчуттям з яким він би прочитав останню сторінку книги, у цього фільму не вийшло.
Так, це був той яскравий та життєлюбний Дантес, який кохає Мерседес, та піклується про свого батька, який мріє і вірить в найкраще, який готовий на все заради чеснот та своїх внутрішніх переконань... але після сцени його ув'язнення, все пішло не по сценарію.
До самого останнього кадра фільму, і з моменту визволення Дантеса з Замка Іф, (яке не викликало справжніх емоцій, які б мало викликати) я не вірив що це саме той граф Монте Крісто, просидівши 14 років у в'язниці, холодний як лід, втомлений від злиднів, зовсім один, стражденний від болю, розумний як сам диявол, терплячий і міцний.
Прошу мене пробачити, але це не граф, це його тінь, бліда тінь.
І маю зазначити, що цей нестерпно, неприємний барон, в книжці якого ми відверто ненавидимо, тут викликав посмішку, а наприкінці навіть невеличкий жаль. А абат, який всього його навчив, який зробив з нього того кім він став, який поміняв його світосприйняття, не викликав жодних серйозних відчуттів.
Не будемо забувати, що такий складний твір як Граф Монте-Крісто, з неймовірною кількістю осіб, залучених в сценарії, важко зняти навіть якщо знімати серіал.
Але що вам завадило підібрати акторів, чому ви вирішили що того що ви робите "достатньо"? Чому ви забули про кого і про що ви знімаєте ?