Рецензія №881

Фільм про те, що буває, коли влада примати доленосні рішення концентрується у однієї особи. Іноді, цей процес може точитися нібіто і неочевидно, поза увагою здорового глузду оточуючих його людей. Аж раптом за одну ніч в тій голові пастка захлопується пекельною ідеєю змови/зради/страху/непотрібне зачеркнути.

В мене питання: що було перше куриця, чи яйце? В людини зриває флягу від масштабу повноважень. Чи спершу людина починає відчувати себе богом на своєму п'ятачку, і вже від того їй нестерпно свербить на геройські потуги? В якомусь сенсі "благие намеренья", до речі.

А це категорічне неприйняття реальності, коли план не виправдовує себе (доволі типова реакція).

Але навіть добре знаючи природу людства, навіть спостерігаючи перші симтоми сбою системи, чи тонкі місця і колізії в правилах власної безпеки, ми зазвичай закриваємо очі, сподіваємося що то не хвороба, що пухлина якось зникне сама собою, що її немає...
Ми ніяк не складемо цей іспит, тому фільм можна вважати безсмертним (хіба що дивитися тепер комфортніше на швидкості 1,25).

Комедійну складову добряче вивозила неперевершена міміка Джордж К.Скотта. Навіть у чорно-білому фільмі про війну я примудрилася вкотре закохатися в нього (мені стає зрозуміло, чого в нього було так багато жінок, хах).

З "зігованням" тої чорної рукавиччки трішки перестаралися в фільмі, як на мене. Але можливо цього навпаки недостатьно, щоб людство чим швидше навчилося індетифікувати зародки хвороби, і завчасно перешкоджати перетворенню нашого життя на пекло.