Рецензія №862

Даний фільм є одним із особливих екземплярів романтичного кіно. І тут питанні не тільки, і не стільки в структурі, коли історія постійно скаче у різні моменти життя пари. Не сімейної, не молодої, а просто пари людей, які знайшли свою людину у потоці життя. Того і ту, з яким комфортно, хто інший, але разом із тим доповнює тебе і разом ви в гармонії. Тут не видно гами почуттів, високопарних фраз та постійного "я кохаю" на вустах. Але в очах і вчинках Тобіаса та Алмут, IT-працівника та шеф-кухаря, є набагато більше сенсу та чуттєвості, ніж у багатьох стандартних ромкомах.


Та й по свої суті "Час жити" - не зовсім про романтику, ну принаймні не ту романтику, про яку пишуть в книгах та знімають у фільмах). Це набір сцен з життя, коли кожен із двох не боїться бути вразливим, але все ж старається не вразити у відповідь. Звичайний побут, часто відомі для всіх питання у сім'ї та відповіді на них, вміння шукати компроміси та жити далі. Жити в моменті та цінувати миті разом. Тому що люблять один одного... І це відчувається у кожному кадрі.


І в цьому особлива заслуга Ендрю Гарфілда та Флоренс Пью. Якщо й існує звання "краща екранна пара", то тут вони обов'язково повинні отримати номінацію. Настільки вдало передати пару таких різних особистостей, але які настільки вдало доповнюють один одного, кохають один одного і підтримують партнера у стосунках - це найвища похвала та визнання акторської майстерності. Бо їхня гра - безумовно, головна перлина цього кіновитвору.


Ось така історія... Напевне, не кожному сподобається ця нестандартна романтика. Та й автори не стараються залучити глядача на свою сторону. Їм цікаве споглядання життя в ту саму мить і реакція пари закоханих на ті штуки, які їм підкидає життя. Немає глибокого аналізу, майже немає конфліктів, все рівно і компромісно. Знято гарно, прекрасні чуттєві герої, історія мила та сприйматься дуже приємно. Про життя - таке як воно є