Рецензія №851

Фільми з Хоакіном Феніксом впевнено винесли образ Джокера за межі коміксів. Попередній, зокрема, зумів показати іншу, неочікувану сторону персонажа, яка своєю історією тримала в напрузі і зацікавлювала. Тому й до цієї частини вимоги одразу були у всіх високими. І багато в чому варто віддати належне команді, яка працювала над “Джокер: Безумство на двох”. Тут і операторська робота з розставленням акцентів, і зміна кольорової гами відповідно до зміни подій, і пропрацювання костюмів з усіма, здавалося б на перший погляд, неважливими деталями... Одразу бачиш, на що пішов Хоакін Фенікс для ролі Артура Флека, а Гарлі Квінн у виконанні Lady Gaga не перетягує на себе основні емоції, а лише вдало відтіняє головного персонажа. Музичне оформлення навіть під час пісенних частин не дозволяє рівню напруги впасти.

І це могла б бути чудова психологічна драма, але... Але...
1) всі пісні у фільмах такого типу мають бути титровані! Це така ж частина фільму, а не просто муз.вставка, аби була. Підібраний текст показує сприйняття ситуації персонажем, його почуття та переживання, зміну ходу думок або й характеру вцілому. Якщо ж ти, як глядач, більшість не розібрав/недочув/не переклав, то ти можеш пропустити важливий сюжетний елемент чи акцент.
2) між 1 і 2 фільмом минуло достатньо багато часу, і виробники 2 частини не врахували цього. Якщо глядач не пам’ятає в подробицях 1 частини чи не дивився її взагалі, то для нього багато чого залишається незрозумілим: чому така підтримка соціуму і що саме вони очікували від Джокера; чому музика, пісні, образ шоу відіграють важливу роль; чому сміх - це здебільшого не сміх; і ще багато ін.”чому”.
3) фільм сповнений символів і спроб показати події очима (чи то хворою головою) Артура. Тому він такий в’язкий, деталізований, обмежений і гнітючий. В той же час нам обіцяли яскраву живу картину про становлення лиходія із + ще одним не менш активним персонажем. І в цьому ключова проблема представлення фільму, яка не тільки породила велику кількість розчарувань, а й не залишила шансів хорошій ідеї з потенціалом. Глядачі йшли дивитися сходження Джокера і не готові були перепроживати падіння Артура.

Що ж, в якомусь сенсі фільм “повторив” сам себе в реальності - він не знав до кінця як бути собою і не зміг бути очікуваннями інших.