Рецензія №758

Зазвичай ромкоми є нескінченою пропагандою пристрасті і продажем голівудської казки про ЛЮБОФФ. У цій стрічці, хай і доволі ординарній і прохідній, є, тим не менш, чимало тверезого і корисного. Воно завернуте у легкість і приємність аби зайти, а проте.
Смерть, каліцтво і тривалі хвороби рідних дійсно заморожують нас, забирають сили і штовхають до чіпляння за щось, що тримає на плаву. Це може бути корисно як рутина на певний період, але травматики не годні самі уздріти віджиле і злізти з дохлого коня. Зате саме обпечені люди є помічними, дбайливими і зігріваючими, коли їх рани зажили і хтось поруч підтримував і зціляв їх достатньо для воскресіння.
Хотілося б навчитися такої вдячності і вміння висловитися чесно без наїзду і звинувачень, які демонструють герої стрічки. Це якась окрема частина культури, яку треба прищеплювати і культивувати. Мені от поки що з цим важко, а тут прямо абеткові вправи, як висловлювати.
Сумно всміхаюся з різниці між діями і словами: знаєш, як треба, а робиш - як звик. Прекрасно, коли це комусь в масть. Тоді бути собою - винагороджується визнанням. Значно гіркіше задихатися без маски і не отримувати нічого у відповідь.
Зичу глядачам частіше зустрічати тих, хто потрібен і кому потрібні саме Ви - з усіма недолікочеснотами.