Рецензія №744

В першу чергу хочу відмітити, що цей фільм досить далеко відкотився від фільму 94 року і, можливо, і від коміксів, які я не читала. Тут залишилося зовсім мало від оригінального сюжету, більше сучасна інтерпретація та бачення режисера. Кохання цієї пари білььше відчувається як двоє розгублених, самотніх підлітків чи скоріше молодих людей (з фільму можна судити, що їм приблизно по 20 років), які знайшли один одному у безмежному морі розпачу та відчаю. Наркозалежний хлопець з нещасливим дитинством і дівчина-музикантка, яку схоже продала власна мати і яка стала на слизький шлях. Вони зустріли один одного у найтемніші дні свого життя і стали один для одного променем світла та надії на краще. Що правда далі стало все гірше. Мене засмутило, що не до кінця розкритий персонаж Еріка. Що сталося у його сім*ї? Крім натяків на пагубні звички матері та можливого насильства у домі про нього майже нічого не розповіли. Він був наркоманом, але зовсім не був схожим на небезпечного чи агресивного. Навіть у реабілітаційному центрі його пресували такі ж наркомани як і він. Чому? Наслідок якоїсь дитячої травми? Страх висовуватися, подавати голос чи виказувати супротив, щоб не стати жертвою знову? Його минуле було досить туманним і майбутнє його не краще. Складається враження ніби це не історія кохання, а він просто як тло, щоб підсвітити яка Шеллі прекрасна та особлива. Оскільки її історії приділяється набагато більше уваги на протязі всього фільму. Та й історія їх кохання виглядає скоріше одурманений тріп та безкінечні розваги. Якби не всЯ ця ситуація як довго протривали би їхні стосунки? чи це дійсно щире чисте кохання чи це просто тимчасове захоплення під впливом речовин? Після того як сталося те, що сталося Ерік виглядає як загублена і розгублена дитина, яка втратила щось важливе. Можливо, він потребував її і любив навіть більше, ніж вона. Він стикається з горем та нерозумінням, що відбувається і чому так сталося. Спочатку ми бачимо радше наляканого хлопчика, ніж дорослого чоловіка. Проте згодом персонаж Скарсгаарда перетворюється скоріше на якогось маніяка, ніж на месника як у фільмі 94 року. Коли він бачить відео у його душу закрадаються сумніви чи дійсно він добре знав її і чи любила вона його? Якщо любила чому не розповіла? Але незважаючи на це він приймає рішення пожертвувати своєю душею заради неї і для нього це шлях в нікуди. Сцена у опері як на мене була трошки занадто. Сама ідея розгорання подій у такт виставі мені сподобалася, але вийшов перебір з різаниною. еллі, вродлива перспективна музикантка, стала жертвою амбіцій власної матері і знаряддям убивства у руках того чоловіка, ім*я якого я навіть не запам*ятала, тому що персонаж його прісний і нецікавий. Вона боролась і втікала від власних демонів. І Ерік став для неї тихою гаванню.
В загальному хотілося би підсумувати, що цей фільм і фільм 1994 відчуваються і переглядаються абсолютно по різному. Я спочатку переглянула версію 94 року і вже потім цю. І на мою суб*єктивну скромну думку версія 94 року набагато краща. Історія чистого щирого кохання двох дорослих зрілих людей, страждання головного героя і його праведний гнів, його благородність і помста проти кохання двох молодих незрілих людей, які абсолютно не знають хто вони, розгублені і одурманені наркотиками. Для мене цей фільм тримався чисто на Біллі (хоча це і не найкраща його роль), тому що решта персонажів прісні і нецікаві картонки. Ця Маріон, схожа на офісного працівника і сивий чоловік, який постійно її супроводжував і захищав, хто вони такі? Як вони у це вляпалися? Зрозуміло, що не стане хронометражу розкривати свіх персонажів та історії, але тут навіть історія Еріка не розкрита. Музика до фільму підібрана непогано, але все таки з першим фільмом не зрівняти. І хоч фільм сучасний, знятий з більшими можливостями, ніж у 94 році, він всеодно сильно йому поступається.