Рецензія №723

Показувати вампірів по-новому, не настільки готично, традиційно та похмуро почали задовго до "Ренфілда". Але останній, напевне, поклав початок новій традиції.

"Ебігейл" відкриває свій основний твіст ще на рівні трейлера, і тому найцікавішим постає не стільки питання самої історії, як її подання. Режисер оригінальної "Гри в хованки" не зраджує собі і на виході ми маємо герметичний кривавий слешер, повний чорного гумору.

Але динамізм, драйв і прекрасно обіграні кліше кожного із основних героїв у першій третині фільму все більше і більше падають під вагою кривавого місива ближче до фіналу. Гумору, іронії та пародії стає все менше, а от недоречних сюжетних поворотів все більше. І актори, які хоч не є зірками першої величини, але володіють невеликою частиною харизми, стають все більше карикатурами навіть не на персонажів, а на самих себе. Хронометраж явно завеликий і фінал, який для більшості глядачів не стане здивуванням, очікуєш швидше із полегшенням, а не подивом.

В принципі, це десь було і у "Грі в хованки", однак там автор вчасно пригальмував і ця вся оригінальність у фіналі не вилилась у настільки кривавий фарс, як в "Ебігейл". Тут же відчувається нереалізованість потенціалу і бажання ефективністю сцен компенсувати відсутність хорошого закінчення історії.

"Ебігейл" - непоганий слешер на один раз, у ньому достатньо сарказму та іронії, бажання вивернути жанр назовні. Проте реалізація могла б бути набагато кращою...