Рецензія №719
“Термінатор”
“Наближається буря…”
Лос-Анджелес 2029 р. нашої ери. Машини повстали з попелу ядерної пожежі. Їхня війна, що мала на меті знищити людство тривала десятиліттями, але вирішальна битва відбудеться не в майбутньому, вона відбудеться сьогодні, себто в далекому 84-му, а за відчуттями ніби вчора. Так певна візуальна копійчаність легендарного протистояння й справді, при особистому знайомстві, з уже давно культовим роботом, дійсно подекуди гостро відчувається наприкінці 2024-го, але тоді в середині 80-х, це було щось неймовірне, непідвладне оку, заворожуюче науково-фантастичне дітище, від перегляду якого, у мене приємний мандраж і сьогодні. Справа не в дещо застарілій графіці чи помітно обмеженому бюджеті Кемерона, справа в передчутті, лоскітному, інтригуючому, що насувається щось позаземне. В подробиці вдаватися не буду, думаю залізну гору м’язів, що цілеспрямовано суне, знищити таку собі Сару Коннор, знають усі без виключення. Небагатослівний Арні з роллю безпощадного, практично незнищенного солдата, впорався блискуче. Переконлива цегляна міна Шварца, у кадрі говорить сама за себе: мовляв цього велетенського гуманоїда, радше обійти десятою дорогою. Хоч я і вважаю “Термінатора” - суто розважальним байопіком, драма в кадрі розігралась не на жарт, тим самим чудово підігріваючи глядацькі емоції. Тандем Сари та її прибулого рятівника і справді викликав занепокоєння, грамотно розбавивши парочку нудотних перестрілок та погонь, не кажучи вже, про убогі макети залізного Арні, нехай мене пробачать всі фанати, але в сцені, де автономний робот гуманоїд, виймав собі око, я ледве стримував сльози від сміху, надто вже неправдоподібно вийшло. Стосовно розвитку кінематографа, тут жодних нарікань, Кемерон завдяки “Термінатору”, здобув світову славу, показавши світові, на той час просто неможливе, а зараз іноді смішне. Хоча і досі заворожуюче перевтілення, не побоюся цього слова, всього кінематографа. Чого лишень коштує, вже давно культова поява Арні, в чому мати народила. Якщо габарити і звісно ж харизма Шварца, куди ж без неї не дозволяють проти повз його робота гуманоїда, то солдата з майбутнього опору людей Кайла Різа, хотілося б пізнати трохи краще, надто вже поверховим видався персонаж Майкла Біна, чия пригніченість через майбутнє, скажімо так недостатньо переконливо розгорнута. Те саме можу сказати і про Лінду Хемілтон, її Сара Коннор, не надто зніяковіла почувши про сина з майбутнього, якби не епатажна зачіска, з середини 80-х, скоріш за все Сара розчинилася в Тіні Різа, хоча доречніше б було сказати, в тіні його широкополого плаща. Розумію звучить дещо надміру прискіпливо, проте Хемілтон на фоні колег, виглядала помітно розгублено-байдужою не знаю. Хоча пристрасний поцілунок Різа, усе таки її розворушив. Під кінець героїня Хемілтон, стала більш рішуче налаштована. Залишки екранного гуманоїда Арні, не дадуть збрехати.
Атмосфера, як і масштаб протистояння, чи доцільніше було б сказати опору, видалися цілком навіть дуже нічого. Розтрощені з добрий десяток авто, плюс поліцейський відділок дощенту. Парочка візуально недолугих смертей лягавих, звісно ж врізається в око, але скажімо перестрілка в клубі, наробила досить переконливого шурхоту, не кажучи уже про вишуканість зовнішнього стилю, кожного присутнього в масовці. До слова, автономний гуманоїд Арні, з вигляду трохи походив на ідіота. Проте фінальне розкладання прибульця на гвинтики та молекули, трохи дивакувато вражає. Тай сама по собі картинка, особливо для 24-го, вимальовується розмитою, знову відчувається обмеженість бюджету. Зате помірно депресивною, в повітрі нічного Лос-Анджелеса відчувається добре витримана небезпека, на протязі усього двогодинного хронометражу, котрий до речі, ні на грам не провис. Біганина, стрілянина, лоскочуть нерви не гірше за слова. Єдине екшену відверто замало, як і нюансів з майбутнього, добре хоч динаміту вдосталь. Саме завдяки йому, Кемерон здійснив прорив, у науці і техніці. Жартую вся справа в винятковості ідеї “Термінатора” Взагалі я прихильник “Судного дня”, дилема схожа і досі підкуповує, саундтрек той самий, що називається до мурах. Плюс Арні більш успішно модифікований і в типовій для себе ролі героя-рятівника. Не кажучи уже про відсутність візуальних конфузів першого “Термінатора”, особливо коли той не у людській подобі, гуманоїд розвалюється на очах, робить це страшенно незграбно, а відірватися з якогось не виходить, просто парадокс якийсь не інакше, до якого раз-по-раз кортить доторкнутися, як до чогось дивного, можливо сьогодні навіть кумедного, проте досі визначального кіно надбання. Певно в цьому й полягає магія кіно, в можливості повернутися до початку і врятувати Сару Коннор, або ж скажімо попередити Марті МакФлая. 8/10.
“Наближається буря…”
Лос-Анджелес 2029 р. нашої ери. Машини повстали з попелу ядерної пожежі. Їхня війна, що мала на меті знищити людство тривала десятиліттями, але вирішальна битва відбудеться не в майбутньому, вона відбудеться сьогодні, себто в далекому 84-му, а за відчуттями ніби вчора. Так певна візуальна копійчаність легендарного протистояння й справді, при особистому знайомстві, з уже давно культовим роботом, дійсно подекуди гостро відчувається наприкінці 2024-го, але тоді в середині 80-х, це було щось неймовірне, непідвладне оку, заворожуюче науково-фантастичне дітище, від перегляду якого, у мене приємний мандраж і сьогодні. Справа не в дещо застарілій графіці чи помітно обмеженому бюджеті Кемерона, справа в передчутті, лоскітному, інтригуючому, що насувається щось позаземне. В подробиці вдаватися не буду, думаю залізну гору м’язів, що цілеспрямовано суне, знищити таку собі Сару Коннор, знають усі без виключення. Небагатослівний Арні з роллю безпощадного, практично незнищенного солдата, впорався блискуче. Переконлива цегляна міна Шварца, у кадрі говорить сама за себе: мовляв цього велетенського гуманоїда, радше обійти десятою дорогою. Хоч я і вважаю “Термінатора” - суто розважальним байопіком, драма в кадрі розігралась не на жарт, тим самим чудово підігріваючи глядацькі емоції. Тандем Сари та її прибулого рятівника і справді викликав занепокоєння, грамотно розбавивши парочку нудотних перестрілок та погонь, не кажучи вже, про убогі макети залізного Арні, нехай мене пробачать всі фанати, але в сцені, де автономний робот гуманоїд, виймав собі око, я ледве стримував сльози від сміху, надто вже неправдоподібно вийшло. Стосовно розвитку кінематографа, тут жодних нарікань, Кемерон завдяки “Термінатору”, здобув світову славу, показавши світові, на той час просто неможливе, а зараз іноді смішне. Хоча і досі заворожуюче перевтілення, не побоюся цього слова, всього кінематографа. Чого лишень коштує, вже давно культова поява Арні, в чому мати народила. Якщо габарити і звісно ж харизма Шварца, куди ж без неї не дозволяють проти повз його робота гуманоїда, то солдата з майбутнього опору людей Кайла Різа, хотілося б пізнати трохи краще, надто вже поверховим видався персонаж Майкла Біна, чия пригніченість через майбутнє, скажімо так недостатньо переконливо розгорнута. Те саме можу сказати і про Лінду Хемілтон, її Сара Коннор, не надто зніяковіла почувши про сина з майбутнього, якби не епатажна зачіска, з середини 80-х, скоріш за все Сара розчинилася в Тіні Різа, хоча доречніше б було сказати, в тіні його широкополого плаща. Розумію звучить дещо надміру прискіпливо, проте Хемілтон на фоні колег, виглядала помітно розгублено-байдужою не знаю. Хоча пристрасний поцілунок Різа, усе таки її розворушив. Під кінець героїня Хемілтон, стала більш рішуче налаштована. Залишки екранного гуманоїда Арні, не дадуть збрехати.
Атмосфера, як і масштаб протистояння, чи доцільніше було б сказати опору, видалися цілком навіть дуже нічого. Розтрощені з добрий десяток авто, плюс поліцейський відділок дощенту. Парочка візуально недолугих смертей лягавих, звісно ж врізається в око, але скажімо перестрілка в клубі, наробила досить переконливого шурхоту, не кажучи уже про вишуканість зовнішнього стилю, кожного присутнього в масовці. До слова, автономний гуманоїд Арні, з вигляду трохи походив на ідіота. Проте фінальне розкладання прибульця на гвинтики та молекули, трохи дивакувато вражає. Тай сама по собі картинка, особливо для 24-го, вимальовується розмитою, знову відчувається обмеженість бюджету. Зате помірно депресивною, в повітрі нічного Лос-Анджелеса відчувається добре витримана небезпека, на протязі усього двогодинного хронометражу, котрий до речі, ні на грам не провис. Біганина, стрілянина, лоскочуть нерви не гірше за слова. Єдине екшену відверто замало, як і нюансів з майбутнього, добре хоч динаміту вдосталь. Саме завдяки йому, Кемерон здійснив прорив, у науці і техніці. Жартую вся справа в винятковості ідеї “Термінатора” Взагалі я прихильник “Судного дня”, дилема схожа і досі підкуповує, саундтрек той самий, що називається до мурах. Плюс Арні більш успішно модифікований і в типовій для себе ролі героя-рятівника. Не кажучи уже про відсутність візуальних конфузів першого “Термінатора”, особливо коли той не у людській подобі, гуманоїд розвалюється на очах, робить це страшенно незграбно, а відірватися з якогось не виходить, просто парадокс якийсь не інакше, до якого раз-по-раз кортить доторкнутися, як до чогось дивного, можливо сьогодні навіть кумедного, проте досі визначального кіно надбання. Певно в цьому й полягає магія кіно, в можливості повернутися до початку і врятувати Сару Коннор, або ж скажімо попередити Марті МакФлая. 8/10.
Вхід по QR (для ТВ)