Рецензія №612

Першим скажу те, що фільм вже доволі сильно застарів. Можливо, певною мірою дивитись важкувато, але, безперечно, цей твір має великий вплив на кінематограф, а конкретніше на жанр кіберпанк.
Як на мене цікаво насправді подивитись, як люди раніше, одне чи два покоління тому, уявляли майбутнє (наші дні чи пізніше, тут конкретно 2019 рік). І це дійсно цікаво, а часом і кумедно. Нині ж, наше уявлення про майбутнє змінилося, у зв'язку з сучасними технологіями, і всі автори творів про майбутнє, хоч були обмежені технологіями свого часу, але мають свій вплив на наше сучасне уявлення про те, що буде через роки.

Якщо поговорити безпосередньо про сюжет... Існують такі собі репліканти (андроїди, роботи, у звичному нам розумінні) - повна копія людини, але їх покликання це бути рабам з дуже обмеженим терміном життя. У світі фільму реплікантів не пускають у міста в яких живуть люди і навіть винищують тих, хто зміг в них проникнути - цим і займається головний герой.

Ця кінокартина піднімає вкрай цікаву тему про те, чи можна репліку людини вважати справжньою, живою людиною. Тут є про що поміркувати і кінцівка у фільму, безсумнівно, залишає глядача враженим і таки змушує роздумувати над тим, що насправді визначає нашу людську сутність та ідентичність.

Той, що біжить по лезу - це не просто кіно, це глибока рефлексія над тим, що означає бути людиною в світі штучного інтелекту та стає цікавим об'єктом обговорення в кінематографічних колах. Незважаючи на свою застарілість, цей фільм вартий уваги, особливо, якщо ви зібрались дивитись продовження від Дені Вільнова.

Дякую за увагу.