Рецензія №6

Думка про фільм "Король лев"

Не знаю на скільки чесно робить корпорація "Дісней", коли спекулює на любові до своїх мультиків і випускає їхні кіноверсії. Бо, якщо чесно, то найбільша цінність цих кіноверсій це ностальгія та любов до оригіналів. Тим не менше, слідом за "Красунею та чудовиськом", "Дамбо" та "Алаlдіном" на великі екрани вийшов "Король лев".

Про те, що навіть мультик не є оригінальним, а злизаним з японської манги про Кімбу (саме так!), я не розповідатиму, то легко нагуглити. Але навіть попри те оригінальний мультик мав широченне коло шанувальників. У мого однокласника навіть прізвисько Сімба. На це є кілька причин. Найперше улюблена діснеївська анімація, не заїжджена (на той час) історія, цікаві персонажі. Серед останніх благородний Муфаса, харизматичний Шрам, дивакуватий Рафікі, кумедний Пумба та самозакоханий Тімон. Що ж ми маємо в кіноадаптації?

По-перше, кіно є покадровим відтворенням мультика. Так, кілька сцен зроблені реалістичнішими, як от пісенька "Хай-но стану я королем". Так, кілька сцен отримали розвиток, як от діалог Муфаси і Шрама, з якого дізнаємося про походження шрамів у останнього. Але і все.

По-друге, персонажі прісні. Той же Шрам втратив свою харизму та чорну гриву. Тобто грива є і позаду вона навіть трохи темна (не певен, що аж чорна), але спереду вона якась чи то вигоріла, чи то посивіла. Тими ж проблемами страждає Пумба. Він більше схожий на засохле опудало, а не на вгодованого кабана.

Герої стали беземоційними, бо втратили міміку. Я розумію бажання авторів зробити все більш реалістично, але ж коли вже звірі можуть говорити, то дозволити їм рухати бровами, наприклад, не завадило б. Натомість ми втратили всю харизму та особливість Еда — одного з трійці гієн, що допомагали Шраму. В мультику він невиразно говорив та був дещо не при розумі, що викликало яскраву емоцію. Тут же він лише не відчуває меж особистого простору іншого тієї трійці — Банзая.

По-третє все бліде. Я розумію, що савана. Але ж у природі навіть кольори яскравіші, а це казка. Тут можна було б навіть трошки додати кольорів. Натомість усе сіре, ніби у постапокаліптичних хроніках. На додачу, від такого кольорового рішення, усі тварини однакові. Вони не відрізняються жодним чином. Без називання імені можна впізнати лише Шрама і тих тварин, які представлені в одному екземплярі.

По-четверте ностальгія. Я з таким задоволенням і захватом підспівував усі пісні, а особливо "Акуна матата". Та й взагалі ще раз прожити улюблену історію було радісно, незважаючи на три попередніх пункти.

Підсумовуючи, кіноадаптація окрім ностальгії дає хіба що високий рівень графіки, за якого тварини виглядають дуже реалістично. Що стосується решти, то особисто для мене було багато розчарувань. Щоправда любов до мультика і ностальгія, улюблені персонажі та пісні не можуть не вплинути на оцінку, піднявши її вище середини. Як наслідок, від мене фільм отримує 6/10.