Рецензія №554

Уяви собі, Земля крутиться, нічого не підозрюючи, аж раптом бац! З неба падають залізні монстри, такі здорові, що й хмарочоси ховаються. Це трансформери, розумієш? Машини, які перетворюються на роботів, і навпаки. Деякі з них, автоботи, хочуть захистити Землю, інші, десептикони, - захапати її, перетворити на залізний брухт.

Головний герой, Сем, хлопчик з вулиці, вплутується в цю заварушку, як мошка в павутину. Оптимус Прайм, ватажок автоботів, бере його під крило, і Сем, хоч і переляканий, як горобець на льоду, стає їхнім провідником по цьому металевому дурдомі.

Що мені сподобалося? Вибухи, вибухи! Такого металевого балету я не бачив ніколи. Трансформери б'ються, як титани у п'яному куражі, місто перетворюється на звалище, але в цьому хаосі відчувається дика краса.

Персонажі? Оптимус Прайм - справжній воїн, з серцем з титану і голосом, що гримить, як грім. Сем - зелений, як весняний огірок, але сміливий, як щуряча зграя. Десептикони? Ну, вони просто злі засранці, я тобі скажу.

Недоліки? Іноді сюжет заплутується, як дроти на звалищі, і персонажі не завжди розвинені, як м'язи на моїй руці. Але, чесно кажучи, коли на екрані розгортається металевий апокаліпсис, на таке не сильно звертаєш уваги.

Але загалом, "Трансформери" - це вибуховий коктейль з металу, екшену і трохи того людського, що чіпляє за живе. Для любителів битв титанів і гуркоту двигунів - саме те.