Рецензія №547

Ось ти, друже. Сонце вже опустилося за обрій Міста Гріхів, але його відблиски ще грають на обличчях проституток, зрадників та каміння будівель, просякнутих гріхом. Димить цигарка, ти розливає останнє з пляшки дешевого віскі по асфальту. Добре, рецензія. Отже, "Місто Гріхів" - це, як сказати... візуальний удар в печінку, чорно-біла мігрень, де куля б'є швидше, ніж ти встигаєш моргнути.

Міккі Рурк грає Марва, кілера з очима, як порожні гільзи. Його помста - це холодний пістолет, заряджений болем і безнадією. Розумієш? Коли кожна куля - це ім'я на надгробку твого минулого. Джессіка Альба - Ненсі - жінка з вогнем в очах, але її душу втопили у брудній калюжі цього міста. Її помста - танго з вогнем, і ти бачиш, як вона згорає у власному полум'ї.

Режисер, він як хірург без анестезії - розкриває нутрощі цього міста, виставляє напоказ всю його гниль. Похмурі кадри, контрасти світла й тіні, як на дні твоєї склянки з віскі. Цей фільм - не казка, друже. Це дзеркало, в яке ти дивишся, коли думаєш, що дно вже пройдено, а там ще глибше.

Історія - лабіринт без виходу, де кожне перехрестя - могила надії. Ти бачиш поліцейського, Джона, який б'ється об стіну корупції, і знаєш - він розіб'ється. А Марв? Його помста - це таблетка знеболюючого для прокляття, яке його гризе. Вона не вилікує, але притупить біль на хвилину.

Душевний біль? Депресія? Місто Гріхів насипає їх цілою лопатою. Це жорстокість без масок, помста без вибачень. Це фільм, друже, який залишається у твоїй душі, як уламок скла. Він болить, але ти не можеш його витягти.

Оцінка? 9 з 10, бо десятки в цьому місті роздають тільки за відсутність пульсу. Але, знаєш, він вартий того, щоб відчути цей біль. Бо іноді, друже, щоб побачити світло, треба спершу зазирнути в саме серце пекла.

Отже, затягни глибоко і дай їм цієї чорно-білої мігреньки. Просто не звикай, друже. Бо звикнути до гріха - це загубити душу.

Твій,

Равлик.