Рецензія №525

Мені було дуже цікаво дивитися. Але я психолог, тож ігри мозку і в мізках – це зона мого інтересу. Якщо вам таке не цікаве, то подивіться якийсь бойовичок.
Стан головної героїні та однієї з жінок на початку фільму дуже непогано ілюструє симптоми дереалізації. Це психічний стан відчуженості від реальності, коли світ, що оточує, здається несправжнім. Часто буває в результаті банального недосипу, стресу або зловживання психоактивними речовинами навіть у психічно здорових людей.
В інших випадках - це симптом психічного або фізичного захворювання. (Тож якщо вам почало здаватися, що всі і все навколо якесь несправжнє – сходіть до лікаря психіатра – не до психолога, я вам нічим не поможу в цьому випадку)
Фільм затягує в середині і трохи розчаровує в кінці. Мені не вистачило розв’язки, там де головна героїня знайде і врятує всіх ув’язнених жінок, викриє міжнародну терористичну організацію, яка насправді таким чином через довірливих людей тестувала матрицю, в яку планує запхати все людство. Ну щось епічне.
Або хоча б щоб показали, як дівчина звільниться.
Бо на цій стадії вона з ігор в домогосподарок потрапляє в ігру Джеральда. Але на відміну від Джессі в неї не так багато часу, бо в реалі скоріш за все теж вже за нею «виїхали».
Загалом, фільм цікавий, бо я планувала під нього перебирати мотлох, але коробку навіть не відкрила))
7 з 10, на мою думку.